Головна
ГоловнаЕкономікаЕкономіка → 
« Попередня Наступна »
Рофе А. І.. Економіка праці, 2010 - перейти до змісту підручника

12.1. ПОДІЛ І КООПЕРАЦІЯ ПРАЦІ

Організація праці на підприємстві починається з його розділі-ня, яке являє собою відокремлення видів діяльності працівників, встановлення функцій, обов'язків, сфери дії для кожного з них, а також для їх груп, утворюють різні під-поділу. Залежно від роду і різновиди робіт розрізняють сле-дмуть форми поділу праці: функціональне, професійне, кваліфікаційне і технологічне. Крім цього поділ праці відбувається за територіальною ознакою між великими і дрібними підрозділами, а також усередині підрозділів. Функціональний поділ праці передбачає поділ персоналу на функціонально однорідні групи, кожна з кото яких відрізняється своєю роллю в здійсненні виробничого процесу або діяльності. Таких груп може бути декілька. Насамперед виділяються службовці та робітники. Службовці, згідно приня тієї в Росії класифікації, поділяються на керівників, фахівців та інших службовців, яких іноді називають техні-тичними виконавцями. Робочі діляться на основних і допоміжних. Перші зайняті безпосередньо випуском тієї продукції, яка є профільною (основний) для підприємства. Другі виконують роботи з обслуговування основного виробництва. Допоміжних робітники в свою чергу також * підрозділяються на фун-кціональние групи: ремонтних робітників, контролерів якості продукції, робітників, зайнятих енергетичним, транспортним, господар-ських та іншими видами обслуговування. При функціональному розподілі праці однією з проблем є обгрунтування доцільності суміщення функцій робіт-ників різних функціональних груп, наприклад основних і допоміжних робітників. Необхідно також вирішувати питання обоснова ня рівня централізації і спеціалізації робіт з окремих функціональних групах. Професійне поділ праці полягає у розподілі пра-цівників за професіями та спеціальностями. Під професією поні мают рід діяльності (занять) людини, що володіє визначений вими теоретичними знаннями і практичними навичками, підлозі ченнимі внаслідок професійної підготовки. Специаль ність ~ це різновид професії, більш вузька її частина, спеціалізація працівника в рамках професії. Наприклад, професії ся - слюсар, а спеціальність - слюсар-інструментальник і т.д. У системі вищої професійної освіти державними освітніми стандартами виділяються наступні професійні градації: кваліфікація, спеціальність і спеці-ализация. Наприклад, кваліфікація - економіст, спеціальність - економіка праці, спеціалізація - організація та нормування праці. На основі професійного поділу праці визначають необхідну для підприємства чисельність працівників різних професій і спеціальностей. Кваліфікаційне поділ праці полягає в розподілі робіт залежно від їх складності між працівниками різних кваліфікаційних груп. Рівень кваліфікації робітників встановлюють згідно присвоєним їм кваліфікаційним разря-дам. Перший розряд відповідає нижчого рівня кваліфікації. На підприємствах існують шести-, восьмирозрядні й інші тарифні сітки. Що розряд, тим вище рівень кваліфікує ції працівника. Рівень кваліфікації керівників і специали стов визначається займаними ними посадами. Для специали стов (інженерів, конструкторів, технологів, економістів тощо) встановлюється категорійність, наприклад конструктори 3-й, 2-й і 1-й категорії. Тут 1-а категорія означає більш високу квалі-фікацію, ніж 2-я, а тим більше 3-тя. Технологічне поділ праці передбачає рас-становку працівників за стадіями, фазами, видами робіт і виробниц-тиментом операціями в залежності від технології виробництва, змісту і особливостей виконання робіт. Зустрічаються чотири різновиди технологічного поділу праці: предметне, подетальное, пооперационное і за видами робіт. При предметному поділі праці за виконавцем закреп-ляется виконання робіт, пов'язаних з виготовленням всього виро лія. Подетальное поділ праці зустрічається більш часто, воно складається в закріпленні за працівниками виготовлення закінченої частини виробу - деталі. Найбільш поширеною формою тих технологічного поділу праці є пооперационное розділі ня, коли працівник виконує тільки одну або кілька техноло гічних операцій. Може бути технологічне розподіл праці і за видами робіт, коли жодна з перерахованих різновидів технологічного поділу не підходить, наприклад зварювальні, малярні роботи і т.
д. Пооперационное розподіл праці пов'язане з появою до-вільно складного протиріччя між продуктивністю праці та її змістовністю. Історично процес розвитку матері ального виробництва йшов від праці універсального до праці спеці-алізірованному. Зазначені різновиди праці мають свої поло-жительность і негативні сторони. Універсальний праця вимагає від працівника різнобічного майстерності, рівний вмілості в ви-полнении різних робіт. Це, як правило, праця змістовний, цікавий, різноманітний. При всіх цих позитивних якос ствах така праця не відрізняється високою продуктивністю. Прогрес виробництва йшов по шляху спеціалізації праці, обо-собления робіт за спеціальностями, а всередині спеціальностей - за видами робіт, що сприяло зростанню продуктивності праці і підвищення шению ефективності виробництва. Принаймні ускладнення виробниц ства для забезпечення зростання продуктивності праці потрібна все більша спеціалізація, все більш вузьке розподіл праці. Спеціалізований працю в порівнянні з універсальним дає такі переваги: ??можна більш вдало підібрати виконавця для виконання ня роботи, що вимагає від нього певних індивідуальних ка честв; скорочується термін підготовки працівника для виконання обмеженого кола обов'язків; працівник швидше досягає майстерності, необхідної ско-рости і точності роботи ; створюються передумови для більш повної механізації й авто-томатізаціі праці; Ш з'являються великі можливості для поліпшення органі-зації робочого місця, оснащення його спеціалізованого обладнання та інструментами. Все це сприяє зростанню продуктивності праці. Одна до в міру поглиблення спеціалізації, в силу все більш звужуючи ющегося кола обов'язків та робіт, знижується змістовність праці, зростає його монотонність, одноманітність. Таке можна спостерігати дати на деяких робочих місцях у масовому, потоковому виробниц стве, на конвеєрних лініях. Перехід раціональної кордону спеціалізації веде до того, що зростання продуктивності праці припиняється через накопичення негативних моментів вузькоспеціалізованого праці: пропадає інтерес до роботи, збільшується плинність персоналу, а це веде до додаткових витрат на підбір і підготовку нових працівни ків, новим працівникам необхідний час для освоєння обязаннос тей, частина робочих місць пустує і т.д. Графічно залежність продуктивності праці від його со-держательная можна простежити на рис. 12.1. Якщо в точці «у» встановився певний рівень продуктивності універсально го праці - Пу, що відрізняється змістовністю, рівний Су, то в міру спеціалізації продуктивність праці буде зростати до значення Пм, яке на кривій позначено точкою «м». Подальша спеціалізація, показана на ділянці См-О, викличе падіння зростання продуктивності праці, а отже, буде свідчити про недоцільність поглиблення його поділу. Подібна дина міка продуктивності праці призводить до необхідності обосно вання оптимального рівня поділу праці на підприємстві, до торий на наведеному малюнку буде знаходитися в точці «м». П А С. С, Змістовність праці З Рис. 12.1. Схема впливу змістовності праці на його продуктивність Про Економічними критеріями поділу праці служать: затра ти робочого часу і матеріальні витрати на виконання робіт, ступінь використання кваліфікації працівників, тривалість Для конкретної виробничої ситуації важливо знайти найкращий варіант, тобто оптимальний рівень поділу праці, який розраховується на основі використання економічних, психофізіологічних і соціальних критеріїв.? виробничого циклу виготовлення виробу, рівень вироб-дітельності праці, витрати виробництва, прибуток підприємства. Керуючись економічними критеріями, керівник при розподілі праці повинен прагнути використовувати працівників відповідно до їх кваліфікації, тобто так розставити персонал, щоб рівень кваліфікації кожного працівника відповідав складності виконуваних ним робіт. Психофізіологічними критеріями поділу праці виступила-пают показники працездатності людини, яка залежить від санітарно-гігієнічних умов праці, ступеня тяжкості та нервово-психічної напруженості праці, розподілу фізичних на-грузок на різні органи і системи людини, величини поєднання фізичних навантажень з розумовими.
При розподілі праці вибі-рают той його варіант, який забезпечує максимальну рабо-тоспроможність і здоров'я людини. Соціальними критеріями поділу праці є: стабільність-ність колективу, низька плинність персоналу, висока дисципліна праці, хороший стан міжособистісних відносин між взаемодії працівниками, високий рівень їх громадської активності, задоволеність змістом і умовами праці. Кооперація праці - це система виробничої взаємо-зв'язку працівників при здійсненні трудового процесу та їх взаємодій в підрозділі і на підприємстві. Кооперація праці нерозривно пов'язана з його поділом. Розстановка працівників по вин на бути здійснена таким чином, щоб досягалося целесооб різне їх взаємодія за рахунок раціоналізації маршрутів пере міщення предметів праці, економії трудових витрат, скорочення тривалості виробничого циклу. Форми кооперації праці аналогічні за назвою формам його поділу. По-перше, кооперація здійснюється за територі-торіальному ознакою: межцеховая, внутрицеховая (або межучаст-ковая), внутріучастковая (або межбрігадная), внутрібрігадних кооперація (зрозуміло, якщо підприємство ділиться на цехи, цехи - на ділянки, ділянки - на бригади). Якщо на підприємстві або в уч-нов інший структурний поділ, то і форми поділу праці називатимуться відповідно з цим структурним поділом. Крім територіальної ознаки кооперація встановлюється за видово му ознакою. Тут розрізняють кооперацію функціональну, про-професійну, технологічну та кваліфікаційну. Основними напрямами вдосконалення розподілу і кооперації праці служать суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування і функцій окремих працівників. Ці напрямки роботи ведуть до формування широкого виробничого профілю працівників, зумовлюють можливості кращого використання робочого часу, подолання однобічні-ності та монотонності праці, підвищення її змістовності та про-дуктивності. Поєднання професій - це така форма організації праці працівника, коли він в урочний (тобто законодавчо встановлене і передбачене правилами внутрішнього трудового розпорядку дня) робочий час виконує поряд з роботами по основній професії ці (спеціальності) також роботи по одній або декількох дру гим професіями (спеціальностями). Можливість та економічна доцільність суміщення професій визначається следующи ми передумовами і умовами: наявність у працівників невикористаного робочого часу; розбіжність суміщаються робіт у часі; технологічна і функціональна спільність суміщаються робіт, тісний їх взаємозв'язок один з одним, територіальна близькість; відсутність негативного впливу суміщаються робіт на точність і якість їх виконання; теоретична і практична підготовленість працівника до поєднанню робіт. Поєднання професій не слід плутати з роботою по совме-стітельству. На відміну від першого сумісництво - це робота в позаурочний час, тобто після закінчення часу основної роботи. На підприємствах текстильної, хімічної та Нафтохімічн ської промисловості, машинобудування та інших галузей нерідко використовується система многостаночного (багатоагрегатного) обслугову-вання. Сутність його полягає в тому, що одним робітником або групою робітників здійснюється одночасне обслуговування декількох верстатів (агрегатів). Таке можливо за умови, що в роботі об-ладнання (верстатів, апаратів, механізмів) має так званий моє машинно-вільний, або машинно-автоматичне, час, в ті чення якого верстат, будучи запущеним в роботу, працює певний час самостійно і не вимагає втручання ра бочего. Використання багатоверстатногообслуговування можливо і економічно доцільно при наступних умовах: є машинно-автоматичне час; час зайнятості робітника на одному верстаті має дорівнювати або менше машинно-автоматичного часу з урахуванням часу на переходи від верстата до верстата. Великі можливості для вдосконалення розподілу і кооперації праці дає перехід від індивідуальної форми орга-нізації праці до колективної.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " 12.1. розподілу і кооперації праці "
  1. 14.4.1. Системи і форми оплати праці
    Оплата праці - система відносин, пов'язана із забезпеченням встановлення і здійснення роботодавцем виплат працівникам за їх працю відповідно до закону, іншими нормативними правовими актами, колективними договорами, угодами, локальними актами та трудовими договорами [ст. 129 ТК РФ]. Для оплати праці працівників можуть застосовуватися такі системи: тарифна система оплати праці; бестарифная
  2.  9.3 Розподіл трудових ресурсів на підприємстві
      Основне завдання розподілу і перерозподілу працівни ків на підприємстві полягає в розстановці кадрів і назначе нии на посаду, що забезпечують виконання необхідних видів робіт. Задачі розподілу працівників є «дзеркальним відображенням» завдань їх використання. Якщо в задачах распреде лення працівників структура робіт вважається заданою і потрібно призначити їх виконавців, то в
  3.  Глава 12. Елементи й форми організації праці
      Поділ і кооперація праці 242 12.2. Організація робочих місць і їх обслуговування 248 12.3. Прийоми і методи праці 253 12.4. Умови праці на підприємстві 256 12.5. Форми організації праці та їх ефективність 262 12.6. Управління організацією праці 265 Контрольні питання
  4.  2.2. ФОРМИ ПРОЯВИ ПРАЦІ
      Праця як доцільна діяльність людини має три форми прояву: 1) витрата фізіологічної енергії працівників - біологи чна (фізіологічна, психологічна та психофізіологічна) сторона трудової діяльності; 2) взаємодія із засобами виробництва - організаці-Онно-технологічна сторона; 3) виробниче взаємодія працівників один з іншо му -
  5.  4.3. ФАКТОРИ І РЕЗЕРВИ РОСТУ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ
      Велике значення, яке має зростання продуктивності праці для окремих підприємств і всього суспільства, робить необ-дімим вивчення всіх факторів, що впливають на рівень продуктивності праці, і розкриття резервів її підвищення. Фактори - це сили, причини, зовнішні обставини, віз-діючі на будь-який процес або явище. Залежно від ступеня і характеру впливу на рівень
  6.  10.1. СУТНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ
      У системі економічних наук організація та нормування праці являють собою розділи економіки праці. У ринковому господарстві, що відрізняється досить високою конкуренцією між підприємствами, найважливішою економічною категорією є ефективність діяльності, яка проявляється в низьких іздер жках виробництва, низької собівартості продукції та високому її якості. Чим ефективніше
  7.  10.2. ЗМІСТ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ
      Зміст організації праці визначається елементами, зі ставними частинами, з яких вона складається. Елементами (підсистемами) організації праці в масштабі суспільства є: забезпечення функціонування ринку праці шляхом відповідних дій (з професійної орієнтації населення та професійного відбору персоналу; по залученню людей до тру-ду; з підготовки, перепідготовки,
  8.  11.2. ЗАВДАННЯ І ФУНКЦІЇ НАУКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ
      Зміна техніки і технології виробництва вимагає соот-відповідне зміни організації праці. Крім того, наука про організацію праці збагачується новими даними, виникає цін ний досвід нових організаційних рішень. Якщо на підприємстві чуйно реагують на все нове, що появ-ляется в області організації праці, і систематично реалізують його на практиці, то можна говорити про наукову організацію
  9.  11.3. ПРИНЦИПИ НАУКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ
      Наукове побудова організації праці спирається на закони, принципи та правила організації, які служать головним інстру-ментаріем для тих фахівців, хто розробляє і вдосконалює організацію праці на підприємствах. Про значення принципів силь але сказав автор «Дванадцяти принципів продуктивності» (1912) американський дослідник Гаррінгтон Емерсон: «... правильні принципи в руках
  10.  12.5. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ ТА ЇХ ЕФЕКТИВНІСТЬ
      Форми організації праці - це її різновиди, відрізняю щиеся один від одного особливостями вирішення питань за окремими вим елементам організації праці. Форми визначаються формооб разующімі ознаками. Таких ознак декілька. За способами встановлення планових завдань та обліку виконан-ненной роботи виділяють індивідуальну і колективні (сумісного стние) форми організації праці. Індивідуальної називають