Головна |
« Попередня | Наступна » | |
8.7. Аналіз і оцінка проектного ризику |
||
з швидкою зміною економічної ситуації на ринку інвестиційних товарів; з широкою пропозицією приватизованих об'єктів для інвестування та з переділом власності; з появою нових емітентів і фінансових інструментів та ін Інвестиційний ризик - це ймовірність виникнення непередбачених фінансових втрат (зниження прибутку, доходу, втрата капіталу інвестора) внаслідок настання несприятливих обставин. Інвестиційні ризики класифікують за формами прояву, формам інвестування НВО джерелами виникнення. За формами прояву виділяють економічні, політичні, соціальні, екологічні та ін За формами інвестування розрізняють ризики, пов'язані з реалізацією інвестиційних проектів та управлінням фондовим портфелем (фінансовими активами). За джерелами виникнення виділяють два види ризику: системний (ринковий) і несистемний (специфічний) ризики. Системному (ринковому) ризику піддаються всі учасники інвестиційного процесу. Цей ризик визначається об'єктивними факторами: зміною стадій економічного циклу розвитку країни; зміною кон'юнктурних циклів розвитку ринку інвестиційних товарів; новаціями податкового законодавства у сфері інвестування; посиленням політики держави на ринку позичкового капіталу (кредитна рестрикція, що виражається в підвищенні ставки позичкового відсотка, нормативів обов'язкового резервування для комерційних банків та ін.) Системний (ринковий) ризик є недіверсіфіціруемим. Він може виникнути несподівано, і його наслідки важко спрогнозувати. Несистемних (специфічного) ризику може бути підданий конкретний інвестиційний проект або окремий інвестор. Негативні наслідки несистемного ризику можна запобігти або значно знизити за рахунок кваліфікованого управління інвестиційним портфелем (у частині реальних і фінансових активів). Основні фактори, які можуть визначати виникнення несистемного ризику, такі: стратегія компанії; принципи її діяльності; ресурси та їх використання; якість і рівень менеджменту і маркетингу. Основні чинники включають в себе безліч конкретних параметрів, що діють при реалізації будь-якого інвестиційного проекту. Оцінюючи можливі фінансові втрати при інвестиційній діяльності, використовують абсолютні та відносні показники. Абсолютний розмір фі-нансових втрат, пов'язаних з реальним інвестуванням, являє собою суму збитку (шкоди), заподіяних інвестору у зв'язку з настанням негативних обставин. Відносний розмір фінансових втрат (збитку), пов'язаних з інвестиційним ризиком, виражається відношенням суми можливого збитку до вибраного базового показника (до величини очікуваного доходу від інвестицій або до суми вкладеного капіталу в даний проект): 00. (8.23) де К - коефіцієнт інвестиційного ризику,%; І - обсяг інвестицій (капіталовкладень), спрямованих в конкретний проект. Фінансові втрати можна вважати: низькими, ЄСП і їх рівень по відношенню до обсягу інвестицій по проекту ие перевищує 5%; середніми, якщо даний показник коливається в межах від 5 до 10%; високими при значенні показника від 10 до 20%; дуже високими, якщо їх рівень перевищує 20 %. Найбільш поширеними методами аналізу інвестиційних ризиків є: статистичний метод; метод аналізу доцільності витрат; метод експертних оцінок; метод використання аналогів. Статистичний метод використовують при вивченні доходів і втрат від вкладення капіталу у необоротні активи (будівництво або придбання об'єктів основних засобів) і для визначення частоти їх виникнення. На основі отриманих даних роблять прогноз на майбутнє. Цей метод передбачає розрахунок варіації, дисперсії і стандартного відхилення. Наприклад, зміна прибутковості активів та інвестицій можна визначити, підсумовуючи твори фактичних значень рентабельності (Я) на відповідні значення ймовірності (Р): Я = ± Р, хР :. (8.24) Стандартне відхилення визначають як квадратичний корінь із середньозваженої дисперсії (V Д). Чим вище отриманий показник, тим вище ризик проекту. Різновидом статистичного методу є імітаційна модель оцінки ризики. Суть цієї моделі в наступному. На базі експертної оцінки по кожному проекту визначають три можливих варіанти розвитку: песимістичний; найбільш реальний; оптимістичний. Для кожного варіанту обчислюють відповідний показник чистих грошових надходжень (чистого прибутку і амортизаційних відрахувань), м. тобто отримують три значення: ЧДП1 (для песимістичного варіанту); ЧДП (найбільш реального); УД / 7 , (оптимістичного). Для кожного проекту розраховують розмах варіації (Вя1п) - найбільша зміна чистих грошових надходжень (ЧДП). Середнє квадратичне відхилення (8) або = ЧДПС - ЧДПп за формулою: 6 = ^ ШП,-ЧДПУхР,, (8.25) де ЧДП1 - чисті грошові надходження по кожному з розглянутих варіантів; ЧДП - середнє значення ЧДП, зважене за присвоєним ймовірностями (Р). Ч № - ± ЧДП, ХР, (8.26) I З двох і більше порівнюваних проектів вважають більш ризикованим той, у якого вище варіаційний розмах (В ^) або середньоквадратичне відхилення (6). Аналогічні розрахунки можна здійснювати не тільки за сумою чистих грошових надходжень (чистого грошового потоку), але і за загальним доходу від проекту, наведеним до справжньої вартості (за допомогою коефіцієнта дисконтування), а також за критерієм чистого приведеного ефекту (КРУ). Статистичний метод розрахунку рівня проектного ризику вимагає великого обсягу інформації, якої не завжди володіє інвестор. Метод аналізу доцільності капітальних витрат орієнтований на виявлення потенційних Зої ризику. Перевитрата інвестиційних витрат може бути викликаний наступними факторами: первісної недооцінкою вартості проекту; зміною меж проектування; виникненням додаткових витрат у підрядника в ході будівництва; відмінністю в ефективності проектів (прибутковості, окупності, безпеки) і ін Ці фактори можуть бути деталізовані з метою визначення ризику капітальних витрат. Експертний метод може бути використаний інвестором для комплексної оцінки проектного ризику. Він базується на анкетуванні, яке проводиться фахівцями-експертами. Отримані результати статистично обробляються відповідно до поставленої аналітичної завданням. Для отримання більш достовірної інформації до участі в експертизі залучають фахівців, що мають високий професійний рівень і великий практичний досвід в області реального інвестування. Метод використання аналогів полягає в зіставленні аналогічних об'єктів, явищ з метою використання на практиці їх подібності. Для даного методу, як і для методу експертних оцінок, характерний певний суб'єктивізм, оскільки вирішальне значення при оцінці об'єктів мають інтуїція, досвід і знання експерта іліаналішка. На основі застосування зазначених методів оцінки інвестиційних ризиків розробляють рекомендації щодо їх зниження. Основні дії інвестора по нейтралізації ризику здійснюються в трьох напрямках: Уникнення появи можливих ризиків. Зниження впливу ризиків на результати господарсько-фінансової діяльності. Компенсація ризиків за допомогою ризикових премій. Перший напрямок полягає у спробі уникнути ризику, ймовірного для інвестора. Однак в умовах ринкової економіки це можливо тільки при відмові від реалізації проекту. Тому найбільш ефективним прийомом скорочення ризиків є диверсифікація, тобто розподіл суми інвестиційних ресурсів між декількома пріоритетними об'єктами. Слід зазначити, що зі збільшенням числа елементів набору знижується загальний розмір ризику підприємства, а збільшення масштабів диверсифікації має найбільший вплив на початкових стадіях - при невеликій вартості проектів. Значно знизити інвестиційні ризики можна також шляхом обгрунтованого прогнозування, страхування, самострахування інвестицій, передачі частини проектних ризиків стороннім юридичним і фізичним особам (проектне фінансування), видачі позичальникам консорціальних кредитів спільнотою великих банків. В даний час набуває все більшого поширення такої спосіб зниження ризиків, як страхування. Основною його метою є захист інвесторів від можливих втрат внаслідок зміни політичних, економічних та інших факторів, що перешкоджають успішному здійсненню інвестиційного проекту та отримання очікуваного прибутку (доходу). Даний вид страхування застосовується лише невеликим числом страхових компаній. Це пов'язано з нестабільністю економічної ситуації в країні, через що для багатьох страхових компаній такий вил страхування є невигідним. Крім того, нерідко виникає ситуація, коли ризики інвестора дуже високі, і покрити їх один страховик не в змозі. З іншого боку, при аналізі страхового ринку з'ясовується, що розмір премії, яку необхідно сплатити за страхування ризиків, є надмірно великим, а проведення примусових заходів дає невеликий ефект при високих витратах. У таких випадках для зниження рівня ризику перед-приємних-інвестори змушені самостійно його страхувати. Салюстрахоеініе виключається у формуванні з чистого прибутку резервних фондів: за рахунок цих фондів покриваються збитки. Самострахування має сенс, коли ймовірність втрат невелика або коли підприємство має в своєму розпорядженні великою кількістю однотипного устаткування і транспортних засобів. Так, самострахування практикують окремі транснаціональні нафтові компанії, що володіють десятками танкерів. Розрахунок тут такий: втрата одного танкера на рік обійдеться компанії дешевше, ніж виплата страхових внесків за неї танкери. Слід мати на увазі, що самострахування не завжди ефективно, тому що формування резервних фондів для компенсації збитків при непередбачених ситуаціях призводить до відволікання власних фінансових ресурсів підприємств з виробничо-торгового процесу. Наприклад, малому підприємству недоцільно страхувати недороге обладнання, встановлене в орендованому приміщенні. У світовій практиці застосовують й інші способи захисту від інвестиційного ризику. Так, при дорогих наукомістких розробках використовують переклад частини ризику на венчурні (ризикові) компанії. Венчурні компанії в разі невдачі всього проекту беруть на себе частину можливих втрат ініціатора проекту. Найнадійніший спосіб зниження проектних ризиків - обгрунтований вибір інвестиційних рішень, що знаходить відображення в бізнес-плані реального проекту. |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
|
||
Інформація, релевантна " 8.7. Аналіз і оцінка проектних ризиків " |
||
|