Головна |
« Попередня | Наступна » | |
Диспропорції у платіжному балансі. Причини появи і оцінка |
||
У зв'язку з тим, що платіжний баланс побудований за принципом подвійного рахунку, він завжди знаходиться в рівновазі. Це не означає, що баланси поточних операцій і руху капіталу не можуть зводитися з дефіцитом. Припустимо, що баланс офіційних резервів дорівнює нулю. Тоді можна висловити умова рівноваги платіжного балансу: сума балансу по поточних операціях і балансу руху капіталу становить нуль. З певною часткою наближення можна вважати, що сальдо платіжного балансу досягає нуля в тому випадку, коли баланс поточних операцій (насамперед баланс з торгівлі товарами і послугами) дорівнює балансу по руху капіталу (капітальним рахунками). У разі якщо позитивне сальдо балансу по поточних операціях (рахунками) перевищує негативне сальдо балансу по капітальних рахунках, то баланс зводиться з позитивним сальдо (позитивний баланс); якщо ситуація зворотна, то баланс має від'ємне сальдо. Наявність позитивного або негативного сальдо свідчить про певні диспропорції платіжного балансу. З яких причин можуть з'явитися ці диспропорції? З певною часткою умовності їх можна розбити на чотири групи: зміна цін; структурні диспропорції; зміна рівня доходу; автономні пересування значних мас капіталу. Зміна цін, цінові диспропорції здебільшого пов'язані із зростанням інфляційних витрат, підвищенням вартості факторів виробництва (робочої сили, капіталу, землі). Відмова підприємців підвищувати заробітну плату страйкуючим робітникам, наприклад, обгрунтовується неминучим збільшенням вартості робочої сили, а відповідно і підвищенням ціни відпускається. Підвищення витрат і зниження конкурентоспроможності можуть бути також викликані виснаженням дешевих природних копалин і переходом до видобутку сировини на нових менш ефективних родовищах. Платіжний баланс тут зводиться з дефіцитом, так як ціни на експортовані товари виявляються вищими в порівнянні з світовими, і експорт даного товару вимушено скорочується. Подібні проблеми часто виникають в країнах, що розвиваються, що спеціалізуються на постачанні на зовнішній ринок одного-двох сировинних товарів. Несподіване зниження цін на експортовану сировину може катастрофічно вплинути на активну частину платіжно-го балансу, практично повністю залежну від про-дажи товару. Таке положення спостерігалося протягом 60-х років, коли ціни на готові промислові вироби, що продавалися на світових ринках, росли швидше цін на сировинні товари, що надходили з країн, що розвиваються. Загальним результатом було погіршення платіжних балансів більшості країн, що розвиваються. Трапляється й зворотна ситуація. На початку 70-х років баланси більшості країн, що розвиваються показали збільшення позитивного сальдо у зв'язку з підвищенням цін на сировину. Порушення рівноваги, викликане структурними диспропорціями у світовому виробництві, може призвести до зниження обсягу експорту. Причина полягає в тому, що структура промислового виробництва виявляється невідповідною потребам світового ринку. Це характерно для країн, що розвиваються, коли, наприклад, конкуренція синтетичних виробів замінює виробництво натуральної сировини, прирікаючи вироб-водящие це сировина країни на зниження експортних до-ходів. Прикладом з досвіду країн з розвиненою ринковою економікою може стати збереження малоперспективних виробництв у вугледобувній та металургійній галузях промисловості. Ліквідація таких виробництв вимагає великомасштабних витрат. Так, наприкінці 80-х років Великобританія мала надлишково високий відсоток відсталих підприємств у металургійній та угледоб-вающей промисловості. Для ліквідації диспропорції-цій були розроблені довгострокові інвестиційні програми, орієнтовані скоріше на кейнсіанські, ніж на монетаристські, методи регулювання. Наслідки структурного дисбалансу торкнулися навіть такої країни, як США. Якщо в середині 50-х років платіжний баланс країни зводився з дефіцитом, рав-ним приблизно 1 млрд. дол, то в 1958 р. цей де-фіціта збільшився до 3 млрд. дол, і такий рівень со-що зберігаються протягом декількох років. Причиною, на думку багатьох американських економістів, послужили штучно підтримувані високі ціни на сталь на внутрішньому ринку США. В результаті переробні галузі переключилися на імпорт іноземної стали, а експорт продукції американських металообробних підприємств «топтався» на місці. Поширеним порушенням рівноваги зовнішніх платежів є зміна рівня доходу, разнона спрямованість національних пріоритетів окремих країн, коли керівництво країни намагається одночасно вирішити внутрішні (зайнятість і зростання цін) і зовнішні (рівновага балансу) проблеми. Традиційним способом збільшення зайнятості ви-ступають зниження відсоткової ставки і збільшення фінансових вливань в економіку. У свою чергу уве-личение фінансових вливань означає зростання витрат, збільшення імпорту. Зниження процентної ставки призводить до відпливу капіталу з країни. Обидва заходи будуть діяти в напрямку збільшення дефіциту платіжного балансу. ІЗ Платіжний баланс в ряді випадків «приноситься в жертву» політиці економічного зростання і розширення зайнятості. Інфляційна програма, що забезпечує зростання виробництва і зайнятості, буде одночасно ве-сти до збільшення диспропорцій платіжного балансу країни. Д-1047 Якщо в країні спостерігається пла ^ ющий валютний курс, це неминуче призведе до зниження курсу національної валюти; при фіксованому курсі потрібно залучення значних зовнішніх додаткових фінансових коштів . Менш часто буває ситуація, пов'язана з негативним сальдо автономного пересування капіталу. Наприклад, коли виплачуються великі військові репарації або виробляються витрати на утримання військових баз за кордоном. Виплати повоєнних репарацій безпосередньо впливали на зовнішньоторговельний баланс Німеччині після першої та другої світових воєн. У післявоєнний період, в роки «холодної війни», США витрачали значні кошти на утримання своїх військових баз за кордоном. У всіх випадках фінансові переклади компенсувалися позитивним сальдо торгового балансу. Росія, розташувалася частину своїх військ на території інших держав СНД, змушена оплачувати ці витрати за рахунок експорту енергоносіїв. Практика показує, що помилкові оцінки причин виникнення дефіциту платіжного балансу, а відповідно і проведення заходів щодо його стабілізації, можуть негативно впливати на фінансову ситуацію в країні, викликати торгово-політичні труднощі. Подібна ситуація, наприклад, склалася в Англії в кінці 60-х років. Уряд і Банк Англії, вважаючи платіжний дисбаланс Великобританії тимчасовим, намагалися підтримати курс фунта стерлінгів на рівні 2,8 дол і для цієї мети закупили значну кількість фунтів у США і МВФ. За період з 1964 але 1967 Великобританія вичерпала всі наявні резерви і змушена була здатися, девальвувавши фунт стерлінгів до рівня 2,4 дол Уряд Велико-британії, купивши фунти стерлінгів за високим курсом в 2,8 дол, змушене було продавати їх за низькою ціною в 2,4 дол Якщо англійське уряд втратив на накапливании знецінюються запасів власної валюти, то японський уряд витрачало кошти на ті ж цілі, купуючи знецінений долар. Японський уряд намагався стабілізувати низький обмінний курс ієни, незважаючи на тенденцію до його підвищення на початку 70-х років, так як це дозволило б зберегти конкурентоспособносго японських експортерів. Були скуплені мільярди доларів. Однак незабаром уряд Японії змушене було визнати необхідність підвищення курсу ієни по відношенню до долара на 30%. Загальним в обох випадках був помилковий аналіз причин дисбалансу, а відповідно і проведення тимчасових фінансових заходів з метою впливу на тенденції довгострокового порядку. Різниця полягала лише в тому, що у Великобританії була зроблена спроба компенсувати негативне сальдо, а в Японії - со-зберігати актив платіжного балансу. Чи можна стверджувати, що позитивне сальдо платіжного балансу це завжди добре, а негативне - погано? Традиційно всі країни прагнуть до забезпечення позитивного сальдо, отражающему меркантиліст-ський підхід до оцінки позитивного сальдо як середовищ-ства накопичення цінностей і насамперед золота. По суті, позитивне сальдо платіжного балансу означає поставку за національні межі більшої кількості товару, ніж отримання, при цьому замість накопичуються грошові зобов'язання в іноземній валюті. Тут необхідно розумно визначити обсяг іноземних зобов'язань, який буде потрібно країні для екстреної стабілізації її положення при стихійних лихах, тимчасових неврожаях, спадах виробництва і т. д. Таку ситуацію можна порівняти з ситуацією, коли студент, що одержує невелику стипендію в кілька тисяч рублів, недоїдає, та ще половину своїх коштів віддає в страхове товариство для отримання в екстреній ситуації мільйонної страхової премії. Подібні явища стають особливо небажаними, коли накопичується в ближньому зарубіжжі валюта, наприклад російський рубль, знецінюється в зв'язку з інфляційною політикою уряду. Росія постійно кредитує своїх сусідів, < отримуючи натомість знецінюються фінансові зобов'язання. Навіщо ж ці зобов'язання потрібні країні? Так, в початковий період існування СНД Росія поставляла енергоносії, оплачувані в рублях, а сальдо зачислялось в рахунок боргу з майбутнім погашенням. Однак політика постійного «накачування» грошового обороту емісійними рублями приводила до знецінення накопичуваних країною фінансових коштів. Негативна реакція на надмірне накопичення іноземних резервів була характерна для Японії на початку 70-х років. Зіткнувшись з різким збільшенням своїх валютних резервів, японський уряд пішов по шляху стимулювання придбання японцями іноземної власності (включаючи значну кількість готелів в курортних місцях на узбережжі Тихого океану), розвитку закордонного туризму і т. д. ФРН, яка виявилася приблизно в той же період в аналогічній ситуації, пішла на ревальвацію марки з метою коригування платіжного балансу країни. Негативне сальдо (дефіцит) платіжного балансу вже за своїм визначенням сприймається негативно. Безпосереднім наслідком положення, коли країна «живе в кредит», стають такі явища, як загальна заборгованість, відсутність необхідного страхувального запасу іноземної валюти, падіння курсу націо-нальної валюти, загальне зниження життєвого рівня. У більшості випадків дефіцит означає, що країна ввозить більшу кількість товарів і послуг, ніж виводи-зит, розплачуючись за це фінансовими зобов'язання-ми, подібно недбайливому господареві, що живе в борг. Як правило, національні уряди, виявивши дефіцит, прагнуть швидко ліквідувати його, ис-користуючись всі наявні засоби. У цьому відношенні перспективними представляються спроби Росії хата-витися від дефіциту за рахунок залучення масованих кредитів, зокрема, з Міжнародного валютного фонду. Дійсність показує, що багато держав опиняються в стані активно розвиватися, маючи постійний дефіцит платіжного балансу. Наприклад, Швеція ще в кінці дев'ятнадцятого сторіччя «зіткнулася» з дефіцитом торгового балансу, компенсуючи його за рахунок залучення іноземних інвестицій. Цей іноземний капітал був використаний для будівництва залізниць і вирішення житлових проблем. Аналогічна програма використовувалася Аргентиною та Канадою в кінці дев'ятнадцятого і початку двадцятого сторіччя. Зараз подібну політику проводить більшість країн, що розвиваються. Суть її полягає в тому, що компенсація торгового дефіциту за рахунок залучення довгострокового капіталу дозволяє країні з обмежений-ними ресурсами вирішити проблему внутрішніх нагромадження-ний. Останнім часом регулювання платіжних балансів втратило значення першочергового завдання західних урядів. Цьому сприяла низка обставин. По-перше, введення плаваючих валютних курсів забезпечило «згладжування» виникають диспропорцій у міжнародних платежах. В умовах високоінтер-нацноналізірованной економіки керівники всіх країн воліють володіти великими сумами у всіх провідних валютах. Поступово відходить у минуле перед-уявлення про те, що долар є кращою валютою в порівнянні з іншими платіжними средст-вами. По-друге, не менш значний вплив справило поширення монетаристської концепції платіжного балансу, згідно з якою держава може свідомо збільшувати короткострокові зобов'язання з метою їх подальшого використання в якості грошових активів. Так, збільшення офіційних активів у вигляді вимог США (банківські депозити в Нью-Йорку і т. д.)-значною мірою результат прагнення іноземних урядів збільшити свої активи в доларах. Однією з причин стало збільшення контрактних цін на нафту, що розраховуються в доларах. Аналогічної по впливу причиною могло бути «відкриття» в 1992-1993 рр.. грошового ринку країн СНД, у тому числі і Росії, де в торговому обороті широко використовувалися американські долари. Таким чином, необхідна комплексна оцінка ситуації в кожному конкретному випадку з метою з'ясування причин зміни резервів та інших грошових активів. Тут дуже важливо враховувати всі соціально-політичні параметри. Саме на основі такого аналізу може бути остаточно визначена система заходів, спрямованих на ліквідацію, обмеження або збереження дефіциту платіжного балансу в залежності від рішення альтернативних завдань забезпечення економічного зростання, збільшення зайнятості, боротьби з інфляцією і т. д. |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
|
||
Інформація, релевантна "Диспропорції у платіжному балансі. Причини появи і оцінка" |
||
|