Головна |
« Попередня | Наступна » | |
Джерела виникнення кризи |
||
1. Орієнтація на використання переважно екстенсивних факторів розвитку. На початковому етапі (1930-1970 рр..), Коли країна мала можливість вводити у виробництво додаткові природні, капітальні та трудові ресурси, вона зберігала реальні можливості економічного зростання. Використання регулюючої ролі держави, планових методів господарювання і концентрації дозволяло домагатися високих результатів здійснення наміченої стратегії індустріального розвитку. Однак у міру вичерпання екстенсивних факторів росту темпи розвитку стали падати. За даними С. Глазьєва, до середини 1960-х рр.. за рівнем техніко-економічного розвитку СРСР відставав від розвинених капіталістичних країн на 1015 років. До середини 1980 - х рр.. цей розрив досяг 20-25 років. Зовнішньоекономічні умови. Посилення кризової ситуації було пов'язано зі сформованих зовнішньоекономічними умовами, які до 1970-х рр.. складалися благо-приємно за рахунок багаторазового зростання цін на нафту, потім обстановка різко погіршилася у зв'язку з падінням цін у два рази. При цьому виручені кошти від експорту нафти використовувалися не на структурну перебудову та технологічне оновлення, а на потреби другорядного характеру. Гонка озброєнь. Цей фактор прискорив кризову ситуацію. До початку 1980-х рр.. витрати на оборону і розвиток військової промисловості в нашій країні досягли, за оцінками, $ 900 в рік на душу населення, приблизно стільки ж, скільки в США ($ 968), більш потужному в економічному відношенні державі. В інших розвинених країнах витрати на оборону склали відповідно: Англія - $ 436, Німеччина - $ 360, Японія - $ 102. У результаті в СРСР 15-20% ВВП витрачалося на військові цілі. Приблизно 65% машинобудування та 70% НДДКР працювали на оборону. Таке перевантаження економіки в СРСР призвела до кризової ситуації. У США, де частка витрат на оборону становила всього 5-7% ВВП, вони також негативно позначилися на економіці. Ці витрати вплинули на зниження конкурентоспроможності американських товарів на світових ринках. 4. Прорахунки в економіці суб'єктивного характеру. Наприкінці 1980-х рр.. кризова ситуація погіршилася внаслідок допущених прорахунків, пов'язаних з непродуманим проведенням перебудови: «курс на прискорення», проведення антиалкогольної компанії, яка завдала величезної шкоди дохідної частини держбюджету; прийняття законів «Про кооперації» і «Про соціалістичний підприємстві». Закон «Про кооперацію» руйнівно подіяв на державний сектор економіки, коли поряд з державними підприємствами з лімітованим рівнем заробітної плати, фіксованими цінами на продукцію, що випускається, централізовано установлюваної номенклатурою виробництва товарів з'явилися підприємства з можливостями вільного вибору випускається продукції та отримання особистих доходів без будь-яких обмежень встановлення рівня заробітної плати. Саме по собі виникнення таких підприємств було позитивним явищем. Але непродуманий порядок їх створення та функціонування призвів до того, що такі кооперативи почали організовувати при державних підприємствах, на яких виготовлені вироби нерідко знімалися з останньої операції і за певну «винагороду» передавалися кооперативам для «остаточного завершення» і їх реалізації за «вільними цінами» . У результаті почався процес масового переходу найбільш кваліфікованих працівників у кооперативи з більш високим рівнем оплати, а також пріоритетне оснащення останніх матеріальними ресурсами та обладнанням за рахунок їх придбання за готівку грошові кошти. Іноді виникнення кризи в Росії та інших колишніх соціалістичних країнах трактують як об'єктивно неминуче явище, породжене зміною типу господарської системи. У цьому відношенні угорський економіст Я. Корнаї навіть ввів спеціальний термін «трансформаційний спад», пояснюючи це тим, що даний феномен значно відрізняється від випадків, описуваних в теоріях економічних коливань. При обгрунтуванні свого висновку він зазначає: «У всіх без винятку постсоціалістичних країнах спостерігається глибокий економічний спад. У кожному конкретному випадку він протікає практично однаково, незважаючи на те, що є серйозні відмінності як в початкових етапах перетворень, так і в специфічних особливостях зазначених країн ». Як основні причини він висуває наступні: по-перше, перехід від ринку продавця до ринку покупця. У першому випадку баланс між виробником (продавцем) і покупцем зрушать убік продавця, у другому - в бік покупця. Економіка рухається від обмежень пропозиції до обмежень попиту. У країнах СНД такий процес переходу привів для основної маси населення до багаторазового зниження споживчого попиту; по-друге, структурна перебудова народного господарства, обумовлена сужающимися і розширюються секторами економіки; мінливих розмірами виробництва; видами виробленої продукції; по-третє, порушення економічної координації у вигляді ліквідації централізованого планування і виникнення ринкової координації, по-четверте, посилення фінансової стабілізації шляхом застосування законодавства про банкрутство, жорстких бюджетних обмежень, які збільшують безробіття, скорочують попит, посилюють спад виробництва. По-п'яте, відставання у формуванні фінансового сектора, яке має місце при трансформації державної банківської системи та формуванні комерційних бан-ковського-кредитних установ. У даній роботі Я. Корнаи розглядає «трансформаційний спад» як об'єктивний процес, якому немає альтернативи. Така оцінка масштабів сучасної кризи «у всіх без винятку постсоціалістичних країнах» викликає серйозні заперечення. У цьому зв'язку варто навести два порівняння. Перше: проведення ринкових реформ в Китаї, В'єтнамі. Ці країни мали аналогічну країнам СНД економічну систему. У той же час в процесі реформ вони не тільки не допустили руйнування економіки, а й забезпечили успішний розвиток виробництва, випередивши багато країн світу. У Китаї в період економічних реформ (1978-1997) валовий внутрішній продукт країни зріс в 5,7 рази, або в середньому на 9,6% на рік. Фактично ВВП подвоювався кожні 7,5 років. За цей період виробництво ВВП на душу населення зросло в Китаї в 4,4 рази, продуктивність праці (ВВП на одного зайнятого) - в 3,6 рази (табл. 37.1). Таблиця 37.1 Динаміка ВВП в Китаї та Росії (по Г ПС в цінах 1993 р.) 1 Показники Китай Росії Ставлення показ-ників Кітан до iiOKiua'i ' fejiHM Росії З ред НЕ подоїти ьи е Iемiii.i приросту 1978] 997 Г. 1978] 997 р. 1978 1997 До Ісай в 19781997 II. Росії в 1УЧК - 1997 1 Г. ВВПД млрд 670 3827 В 72614 76,8 6233 9,6 -7,2 ВВП ЕШ душу населення, $ 70В 3119 6436 4169 11,0 74,8 8,2 -7,1 ВВП Eta одного зайнятого, $ 1656 5BS5 12263 9405 13,5 62,8 6,8 -53 Безпосередньо за роки реформ виробництво ВВП на душу населення в Росії знизилося з $ 6985 в 1990 р. до $ 4140 в 1996 р., або зі 125,8% порівняно з середньосвітовим рівнем до 69,5%. За даними А. Ілларіонова, одним з головних критеріїв успіху китайських економічних реформ є ступінь участі держави в економічному житті країни. На відміну від Росії, де здійснювалися радикальні, ліберальні реформи (так звана шокова терапія), в Китаї економічні перетворення носили поступовий (Градуал-стіческій) характер. У цьому зв'язку він сформулював такі залежності: якщо значення показників, що характеризують ступінь втручання держави в економічне життя, високі або підвищуються або знижуються, але повільно, то за інших рівних умов це є підтвердженням поступового, градуалистической варіанту економічних реформ; якщо значення показників, що характеризують ступінь втручання держави в економічне життя, низькі або знижуються або знижуються особливо швидко, то за інших рівних умов це свідчить про радикальне, ліберальному характері варіанту здійснюваних економічних реформ. Звідси можна зробити висновок, що успішне проведення реформ в Китаї грунтуючись-ється на застосуванні потужного державного регулювання з широким використанням ринкових процесів у поєднанні з плановими методами господарювання. У результаті в Китаї успішно без «трансформаційного спаду» відбувається перехід від моделі «централізованої планової економіки» до моделі «соціалістичної планової товарної економіки». Друге: проведення ринкових реформ в період НЕПу в Росії. Ці реформи грунтувалися на припущенні приватної власності на засоби виробництва, поширенні дрібнотоварної підприємницької діяльності в промисловості та сільському господарстві, а також багатоукладності в економіці при збереженні командних висот народного господарства в руках держави. Використання цієї моделі дозволило за короткий термін «оживити» виробництво і забезпечити до 1926 насичення споживчого ринку всілякими товарами і продуктами харчування. |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
|
||
Інформація, релевантна " Джерела виникнення кризи " |
||
|