| « Попередня | Наступна » | |
1,1. Багатовимірне економічний простір |
||
|
На початку третього тисячоліття складається нова модель світової економіки - система багатовимірних економічних взаємозалежностей і взаємодій, яка спирається на складне поєднання механізмів конку ренції, кооперації та партнерства на макро-і мікрорівнях, палітурці ня народжується глобального ринку і зберігаються національних і локальних ринків. Світове економічне співтовариство з «пухкої сукупності» більш-менш пов'язаних країн перетворюється в цілість-ную многоукладную систему національних і транснаціональних струк тур, де національні соціуми виявляються складовими елементами еди ного всесвітнього господарського організму. Матеріальною основою системи світового господарства виступає між народне поділ праці, сутність якого проявляється в єдності двох процесів: поділ процесів виробництва (міжнародна спеціа лізація) і його об'єднання (міжнародна кооперація виробництва). В основі цих процесів лежить поглиблення науково-технічного прогресу шляхом переходу в кінці XX ст. до нового способу виробництва, до пост індустріального суспільства; його відмінна риса - безперервне генерування інновацій, освоєння нових технологій; ключовим ресурсом розвитку стають знання, наука, людський (інтелектуальний) капітал. Одночасно в розвинених країнах спостерігається перехід до соціально-орієнтованого типу розвитку. Його початок було покладено розширенням масових нематеріальних потреб у соціальних послугах, в соціаль ном забезпеченні, гуманізації умов праці, участі в управлінні. Їх задоволення розсунуло кордону відповідних видів діяльно сти. Важливе значення в ній придбали специфічні «соціальні сили»: зріла демократія, загальна культура, інформованість, компетентність державного управління, громадянська активність. В результаті як критерій оцінки кінцевої ефективності економічного розвит ку виступає весь спектр суспільних та індивідуальних, материаль них, екологічних, гуманітарних і моральних потреб людини. У цих умовах істотно ускладнилася інституційна струк туру світового господарства. Відмінна риса цієї структури - мно жественное складових її економічних суб'єктів. Вони діляться на дві основні групи: перша група - взаємодіючі бізнес-структури (господарству ющіе суб'єкти) - конкретні економічні оператори (фірми), які безпосередньо здійснюють підприємницьку діяльність; друга група - сукупність інститутів, які регулюють діяльність господарюючих суб'єктів і відносини між ними та реалі зуют економічну політику на галузевому, регіональному, національ ном, міждержавному та наднаціональному рівнях. Суб'єкт світової економіки може бути як фізичним, так і юри ною особою. У першому випадку мається на увазі індивідуальний пред приниматель, у другому - комерційні організації різних форм власності: господарські товариства і суспільства, в тому числі акціонерні, виробничі кооперативи, державні та муні-ціпальние унітарні підприємства, компанії зі змішаним капіталом, а також некомерційні організації - споживчі кооперативи та фонди. Домінуюче становище в економіці займають акціонерні товариства (корпорації). За останній час відбулися суттєві зміни в природі базової одиниці економіки - фірми. З'явилося поняття «нова фірма» на відміну від фірми традиційною. Основні особливості традиційної фірми: висока капіталомісткість активів, їх матеріальний характер, високий ступінь вертикальної інтеграції; кордону компанії чітко очер чени та визначено її матеріальними активами. «Нову фірму» характе різуют принципово інші риси: людський капітал виступає як найважливіший елемент активів; матеріальні активи поступово перестають бути головним джерелом доходу; зростаючу частку в активах займають невещние елементи (бренди, патенти, ноу-хау). Саме вони в віку ющей мірою визначають рівень ринкової капіталізації фірм. Змінюються характер діяльності та організаційна структура фірм, особливо круп них. Все більша їх число звільняється від непрофільних виробництв і концентрує зусилля на ведучих, перспективних видах діяльності. Найбільш просунутою формою цих процесів у світовій економіці став аутсорсинг, коли компанія в цілях мінімізації витрат передає за рубіжної фірмі діяльність, яка раніше здійснювалася в рамках даної організації. Бізнес-структури взаємодіють на внутрішніх, національних ринках, на міжнародному ринку і, нарешті, на світовому ринку, понима емом як сукупність національних та міжнародного ринків у їх взаємо дії і взаємозалежності, із загальним попитом і пропозицією на товари, послуги, робочу силу і капітал в масштабі світового господарства. З точки зору окремих країн бізнес ділиться на національний, нахо дящійся у власності і під управлінням національного капіталу, іноземний - у власності і під управлінням іноземного капі тала і бізнес зі змішаним - національним та іноземним - капита лом. При цьому національний капітал може бути одночасно і транс національним, якщо він здійснює виробництво і за межами країни походження. У світовій економіці розрізняють національний та між народний бізнес. Національний бізнес являє собою співтовариство господарюючих суб'єктів окремих країн. Міжнародний бізнес виступає як сукупність взаємодіючих національних бізнесів. транснаціональні корпорації (ТНК) - як правило, великі господарські комплекси з міжнародною сферою діяльності. Розлити чають ТНК з національним капіталом і капіталом, що належить особам, які походять з різних країн. ТНК - це економічно єдині системи, вертикально інтегровані структури з ієрархічним подчи нением нижчестоящих підрозділів вищестоящим. У цю систему входять материнська компанія, філії, дочірні підприємства, відділення. Сис тема контролюється і управляється з одного центру. Найбільш поширеною ненним методом контролю та управління є система участей: одні підрозділи ТНК виступають власниками акцій інших підрозділів; довгострокові стратегічні альянси ТНК - що отримала з 90-х го дов XX в. широке поширення форма міжнародного межфір-менного співробітництва. Виділяються альянси без створення загальної влас ності (контракти з поділом ризику і доходів), альянси з участю в капіталі (придбання акцій, спільних підприємств), преимуще ственно технологічні альянси (проведення НДДКР, передача техноло гий, нововведення), переважно ринкові (маркетингові, захист частки ринку, доступ до дешевих ресурсів). При оцінці міжнародних альянсів нерідко складно визначити, законодавством якої країни слід керуватися; транснаціональні банки (ТНБ) - великі міжнародні кре дітно-фінансові об'єднання переважно універсального типу, що мають за кордоном розгалужену мережу філій, що здійснюють банківські операції в багатьох країнах і конвертованих валютах (про ТНК і ТНБ детальніше див у розділі 2); транснаціональні інституційні інвестори - страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, інститути колектив ного інвестування (інвестиційні фонди, інвестиційні компа нии). На фондовому ринку вони виступають як інвестори під керуванням професійних менеджерів, в ролі яких можуть бути банки та спеціа лизировать компанії; транснаціональні фінансово-промислові групи (ФПГ) - інтеграція ТНК і ТНБ. Серед різноманітних форм ФПГ є традиція онние концерни на чолі з великої промислової корпорацією і багато галузеві фінансові групи, що сформувалися навколо банку; світові фінансові центри - місця зосередження великих міжнародних капіталів і масштабного проведення різноманітних міжнародних фінансових операцій. Їх особливість - величезне різно образие використовуваних фінансових інструментів. Сучасні електрон ні засоби зв'язку зумовили зростаючу взаємозв'язок різних фінан сових центрів. Основні оператори ділових фінансових центрів знаходяться в Лондоні, Токіо, Нью-Йорку, Парижі, Цюріху, Франкфурті-на-Майні, Сінгапурі, Сянгані; найбільші біржі - інститути і одночасно організатори торгівлі цінними паперами (фондові біржі), товарами (товарні біржі) і валютою (валютні біржі). В останні десятиліття проис ходили процеси концентрації бірж, скоротилося їх загальне число. Найбільші фондові біржі: в США - Нью-Йоркська, у Велико-британії - Лондонська, в Японії - Токійська, у Німеччині - Франк-фуртская. Міжнародними товарними біржами є: в США - всі біржі, розташовані в Чикаго і Нью-Йорку, у Великобританії - Лон донська ф'ючерсна й опціонна біржа, Лондонська біржа металів, в Японії - всі біржі, на яких відбуваються угоди з товарами, обра щающую на світовому ринку. Одночасно із збільшенням масштабів діяльності інститутів, що утворюють каркас міжнародного бізнесу, посилюється тенденція до інтернаціоналізації малого та середнього бізнесу. Стимулом для цього є розвиток венчурного (ризикового) капіталу - джерела фінан сірованія інноваційної діяльності на етапі впровадження нововведень і організації випуску нових товарів. Друга група суб'єктів світового господарства включає: національні держави - діяльність органів влади раз-особистих країн щодо забезпечення функціонування економіки та зовнішньо-економічних зв'язків. Держава може бути власником засобів виробництва і в цій якості виступати як безпосередній госпо ствующий суб'єкт (підприємства державного сектора). Особливе місце займають центральні банки, які виконують функції емісійного, кредитного та розрахункового центру країни. Нове в цій області - перед уявлення їм більшої незалежності, створення першого наднаціонального банку - Європейського центрального банку; різні території, які, не будучи суверенними дер ствами, розглядаються міжнародними організаціями як окремі суб'єкти (Гонконг та ін .); субсуверенних освіти - регіональні і місцеві органи влади, що виходять на світовий ринок, що мобілізують кошти на між народних ринках капіталів; саморегульовані організації професійних учасників різних фінансових ринків і ринків цінних паперів - некомерційні організації, в завдання яких входить забезпечення умов профессио нальної діяльності, захист інтересів клієнтів, дотримання стандартів тов професійної етики; союзи підприємців - об'єднання з метою представлення їхніх інтересів в урядових органах і надання їм сприяння в організації міжнародної діяльності. Широке поширення отримали міжнародні асоціації підприємців, що об'єднують галузеві національні спілки різних країн; профспілки - організації трудящих, що захищають соціально-економічні права та інтереси своїх членів у відносинах з работо-давцями та урядом; світові економічні і фінансові інститути - международ ні організації, створювані для координації діяльності країн в раз особистих сферах світового господарства . За характером членства міжнародні організації діляться на між державні (в даний час їх налічується близько 400) і не урядові (у світі існує близько 3 тис. таких організацій). Міждержавні організації поділяються на універсальні, відкриті для всіх держав світу, і регіональні, членами яких можуть бути держави одного регіону; на організації, діяльність яких охоплює всі сфери відносин між державами, і огра нічівающіеся співпрацею в одній спеціальній області. Класси фикация за характером повноважень дозволяє виділити міждержавних Цінні та наднаціональні організації. Універсальні економічні організації, які надають наиболь шиї вплив на все світове господарство, - Міжнародний валютний фонд (МВФ), Група Світового банку, Світова організація торгівлі (СОТ), Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) та ін (про роль ООН і СОТ у регулюванні міжнародного бізнесу - більш докладно в гла ве 4). Своєрідним клубом розвинених країн є Організація еконо мічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) - центр координації еко номічного політики і міжнародних економічних зіставлень. Врегулюванням зовнішньої заборгованості займаються Паризький клуб країн-кредиторів (державний борг) і Лондонський клуб (приватна зовнішня заборгованість). Особлива роль належить «Великій вісімці» (США, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Канада, Японія, з 1993 р. - Росія) - неформального форуму, на якому обговорюються найбільш важливі проблеми розвитку світової економіки; регіональні інтеграційні об'єднання; найбільші з них Європейський союз (ЄС), Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА), Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), субрегіональний торгово-економічний союз в Латинській Америці (МЕРКОСУР). Інтеграційні об'єднання створені і на території колишнього Радянського Союзу. У більшості своїй інтеграційні об'єк єднання розвинених країн і країн виступають у вигляді зон свобод ної торгівлі або митного союзу. Унікальне положення займає Європейський союз, де завершується створення єдиного внутрішнього ринку і формується Економічний і валютний союз (про міжнародні інтеграційних об'єднаннях см. більш докладно в розділі 3); секторальні організації країн - виробників сировинних товарів: Організація країн - експортерів нафти (ОПЕК), Альянс країн - виробників какао, Міжурядова рада країн - експортерів міді, Асоціація країн - виробників каучуку та ін; міжнародні неурядові організації. Ці органи зації часто беруть участь у процесі створення норм міжнародного економічного права, який здійснюється державними орга ціями. До неурядовим організаціям відносяться Міжнарод ная торгова палата (об'єднання національних організацій ділових кіл, в які входять близько 1,5 тис. колективних і більше 6 тис. інді художніх текстів членів з 80 країн), Всесвітня федерація профспілок (об'єк единяет більше 80 країн), Міжнародна конфедерація вільних проф спілок (145 країн), Всесвітня конфедерація праці (понад ПО країн). Множинність господарюючих суб'єктів перетворює всю еконо-мическую середу. Глибокі зміни відбуваються у відносинах власності ності і формах підприємництва. Корпоративна приватна влас ність стає переважаючою у порівнянні з усіма іншими формами власності. Якісні зрушення спостерігаються в характері взаємо відносин господарюючих суб'єктів у виробництві і на ринку. Сфор мировалось нові механізми взаємодії: держава - бізнес - суспільство. Хоча переважаючими тенденціями в економічній політиці стали приватизація, дерегулювання та лібералізація, держава не йде з економіки - змінюються форми управління господарством - від прямого втручання в діяльність господарюючих суб'єктів держава переходить до непрямих методів регулювання. Велику роль стало грати забезпечення прав власності. До числа пріоритетних цілей державної економічної полі тики увійшло підвищення конкурентоспроможності країн, галузей, конкурують-них компаній. Створюючи максимально сприятливі умови для ринкової них сил, держава одночасно бачить своє завдання в тому, щоб дії цих сил стали більш впорядкованими та прозорими. У ряді сфер діяльності відбувається посилення політики (антимонопольне законодавство, екологічні норми і стандарти тощо). Зростає значення ня ефективної системи узгодження інтересів різних груп і верств суспільства, забезпечення соціальної справедливості. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
|
|
||
Інформація, релевантна "1,1. Багатомірне економічний простір" |
||
|
||