Головна |
« Попередня | Наступна » | |
Проблеми і напрями вдосконалення управління й обслуговування державного зовнішнього боргу України |
||
З іншого боку, частка офіційних позик у структурі зовнішнього державного боргу України є непропорційно великою (68 %), що свідчить про слабку інтегрованість до міжнародного ринку позичкових капіталів та ставлення світового співтовариства до України - ризики кредитування України несуть переважно офіційні кредитори. Згідно з прийнятими у світі нормами, позики міжнародних фінансових організацій (МВФ, Світового банку, ЄБРР) реструктуризації не підлягають, у випадку надзвичайних обставин допомога цих організацій полягає у наданні позитивних нетто-кредитів. Заборгованість перед офіційними двосторонніми кредиторами реструктурується шляхом укладення угод із Паризьким клубом; заборгованість за облігаційними позиками - із застосуванням спеціальних конверсійних схем, що почали відпрацьовуватися останнім часом. З огляду на структуру зовнішньої заборгованості, Україна теоретично може претендувати як на застосування схем реструктуризації заборгованості офіційним двостороннім кредиторам, так і схем реструктуризації єврооблігаційних позик. За стандартними показниками, що використовуються у світовій практиці для оцінки рівня боргового навантаження, Україна входить до групи держав із низьким рівнем зовнішньої заборгованості. Реструктуризацію зовнішнього офіційного боргу перед двосторонніми офіційними кредиторами було проведено у липні 2001 р. Уряд України досяг домовленості з Паризьким клубом кредиторів щодо реструктуризації заборгованості обсягом 580 млн дол., яка покривала виплати в рахунок погашення основної суми боргу, що припадали на період з 19 грудня 2000 р. по ЗО вересня 2002 р. Термін погашення основної суми було подовжено на 12 років, включаючи трирічний пільговий період. Розміри відсоткових ставок підлягали погодженню з окремими кредиторами у двосто-ронньому порядку. Борг України Паризькому клубу кредиторів було реструктуровано за так званими стандартними умовами, які не передбачають жодних пільг для позичальника, крім подовження у часі погашення основної суми боргу зі сплатою ринкових відсоткових ставок за надання відстрочки. Крім короткого терміну погашення основної суми боргу, умови реструктуризації боргу України не містили положення про можливість проведення свопових операцій. Хоча з 1990 р. свопові операції у формі обміну боргових зобов'язань на корпоративні цінні папери, конверсії у програми розвитку й обміну на зобов'язання у національній валюті широко застосовувалися країнами-позичальниками у ході реструктуризації їхніх боргів Паризькому клубу кредиторів. У лютому 2000 р. уряд України реструктурував 2,7 млрд дол. заборгованості за єврооблігаціями, термін погашення яких припадав на 2000-2001 рр., на умовах обміну на нові цінні папери за такою ж номінальною вартістю з терміном погашення 7 років і відсотковою ставкою 11 % у дол. СІЛА та 10 % у евро. Для порівняння: у 2000 р. усі країни з середнім рівнем доходів, що мали більший економічний потенціал для обслуговування зовнішнього боргу, реструктурували 20,6 млрд дол. заборгованості комерційним кредиторам шляхом дострокового викупу з дисконтом та обміну на нові зобов'язання нижчого номіналу. Серед країн із середнім рівнем доходів, реструктурували заборгованість комерційним кредиторам, були Аргентина, Бразилія, Еквадор, Йорданія, Мексика і Польща. Таким чином, під час проведення реструктуризації зовнішнього комерційного боргу України не було враховувано, що з 1989 р. основними методами реструктуризації заборгованості країн з низьким та середнім рівнем доходів стали викуп зобов'язань боржника на ринку та їх свопи із суттєвими знижками; такі операції фактично передбачали списання частини зовнішньої заборгованості позичальників, оскільки боргові цінні папери викуповувалися чи обмінювалися за поточним ринковим курсом, який завжди був нижчим від номіналу. Отже, на основі узагальнення методів реструктуризації зовнішнього державного боргу, аналізу досвіду їх застосування у країнах світу та оцінки вразливості боргової позиції України до ризику пролонгації боргу було зроблено висновок про актуальність проблеми реструктуризації зовнішнього боргу в середньостроковій перспективі. Оцінивши доцільність застосування різноманітних методів і механізмів реструктуризації заборгованості, врахувавши вимоги та критерії, що висуваються до країн-позичальниць між-народними кредиторами, та проаналізувавши адекватність різних інструментів реструктуризації фінансово-економічним умовам України, експерти вважають що нагальними завданнями у сфері валютно-кредитних відносин нашої країни на найближчу перспективу є: вирішення питання про членство у Міжнародному агентстві розвитку (МАР) для отримання права на застосування механізмів Програми зниження боргу; включення положення про колективні дії (САС) у документацію на випуск єврооблігаційних позик. Зазначені механізми поширюватимуться лише на зов-нішній державний борг України комерційним кредиторам. Заборгованість перед офіційними багатосторонніми кре-диторами, як зазначалося, реструктуризації не підлягає. Заборгованість перед офіційними двосторонніми кредиторами вже була реструктурована у 2001 р., а згідно з принципами діяльності Паризького клубу кредиторів, борги, що вже були реструктуровані в рамках клубу, повторній реструктуризації, як правило, не підлягають. Оскільки переважну частину зовнішніх зобов'язань України комерційним кредиторам становлять єврообліга- ційні позики, основна увага має приділятися застосуванню арсеналу методів та інструментів, напрацьованих світовою практикою щодо цього виду заборгованості. У такому контексті надзвичайно важлива роль належить правовим аспектам управління борговими процесами і належному юридичному супроводженню запозичення. Для впорядкування процесу реструктуризації боргів особливе значення має введення у документацію на випуск міжнародних облігацій положення про колективні дії (САС). У кризових умовах юридичні підстави для реструкту-ризації заборгованості за іноземними облігаціями надає положення про колективні дії (САС). Загалом у 2003-2004 рр. практика застосування положення про колективні дії набула значного поширення. Це положення займало чільне місце у процесі юридичного супроводження зовнішніх облігаційних позик Белізу, Гватемали, Корейської Республіки і Південної Африки. Застосування положення про колективні дії майже не вплинуло на вартість запозичення для урядів-позичальників. Таким чином, введення положення про колективні дії в документацію на випуск єврооблігаційних позик України цілком відповідатиме, на думку експертів, світовим тенденціям розвитку міжнародних кредитних відносин. Воно надасть законні підстави для реструктуризації зовнішнього комерційного боргу України шляхом укладення відповідних угод із кваліфікованою більшістю кредиторів. При цьому слід ураховувати необхідність активної позиції Уряду на переговорах із комерційними кредиторами. Під час проведення реструктуризації єврооблігаційних позик України привабливими інструментами, на думку експертів, видаються сек'юритизація та обмін боргових цінних паперів на корпоративні. У рамках операцій обміну боргу на корпоративні цінні папери кредитор отримує певну суму в національній валюті позичальника, яку згодом інвестує у майнові активи. Борг сек'юритизується через випуск позичальником нових боргових цінних паперів, які або підлягають продажу зі спрямуванням виручки на викуп боргу або безпосередньо обмінюються на поточні боргові зобов'язання. Подібні схеми реструктуризації боргу, як відомо, передбачають можливість застосування спеціальних знижок, у результаті яких загальна сума боргових зобов'язань позичальника зменшується. Приймаючи рішення щодо реструктуризації зовнішнього державного боргу, необхідно враховувати, що відмова держави від вчасного виконання своїх боргових зобов'язань призводить до деяких втрат у термінах доступу до ринків позичкових капіталів і ринків збуту для товарів вітчизняного експорту. Зокрема, внаслідок зниження кредитних рейтингів після започаткування переговорного процесу вартість залучення позичкових коштів для резидентів країни збільшується. Крім того, після проведення реструктуризації зовнішньої заборгованості обсяги припливу позичкового капіталу до національної економіки зменшуються. Це зумовлено переоцінкою боргових ризиків з боку потенційних кредиторів і зниженням кредитоспроможності урядів-позичаль- ників. Отже, реструктуризація зовнішніх комерційних зобов'я-зань може застосовуватися лише як інструмент антикри- зового управління під час реалізації ризиків пролонгації боргу. |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
|
||
Інформація, релевантна "Проблеми і напрями вдосконалення управління й обслуговування державного зовнішнього боргу України" |
||
|