Головна |
« Попередня | Наступна » | |
СТАН МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОЇ БАЗИ І ПЕРСПЕКТИВИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ КОЛОБОВА Е.І. |
||
Філія ХТРЕІУ в г.Барнауле Основним підсумком інвестиційної кризи в АПК є деградація матеріально-технічної бази його галузей, що представляє реальну загрозу продовольчої безпеки Росії. Так, технічна оснащеність сільського господарства знизилася до 40 - 60% до рівня нормативної потреби, а зношеність готівкової техніки становить близько 70%. Щорічне вибуття сільськогосподарських машин перевищує їх введення. Про це красномовно свідчить значення індексу фізичного обсягу основних фондів сільського господарства, розрахованого в порівнянних цінах до попереднього року. Його значення за період з 1995 по 2001 рік варіює в проміжку 96-97%, тобто щорічне скорочення обсягу основних фондів сягає 3-4%. На початок 2002 р. повна облікова вартість основних фондів сільського господарства (включаючи вартість худоби) склала 1,2 трлн. руб., їх частка у вартості всіх основних фондів Російської Федерації знизилася з 13,3% в 1996 р. до 6% в 2001 р. Коефіцієнт оновлення основних фондів по галузі (без урахування худоби) в 2001 р. склав 0,66% проти 0,56% в 1996 р., коефіцієнт ліквідації відповідно 1,5 і 2,7%. Дана тенденція призводить до зростання ступеня зносу основних фондів сільського господарства, яка становила в 1995 році 37,6%, 1998 році - 46,9%, на 1. 01.2002 році - 50,4%, а по машин, обладнання і транспортних засобів - близька до 65%. Йде неухильне зниження забезпеченості сільськогосподарських організацій технікою і це притому, що триває процес вибуття земель з сільсько-господарського обороту. Так, загальна площа сільськогосподарських угідь, що використовуються в сільськогосподарському виробництві, в 2001 р. скоротився в порівнянні з 1995 р. на 13,7 млн. га або на 6,6%. Таблиця 4. Забезпеченість сільськогосподарських організацій тракторами і комбайнами (штук на 1000 га ріллі) 199а 1999 2000 2001 2002 Трактори а, 1 7,7 7,4 7,1 5,5 Зерноуб орочние ком ба йни 5,1 5,1 5,1 4 , 7 3,5 Бурякозбиральні машини 19,6 15,8 16,1 15,9 - Аналіз стану матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств свідчить: траєкторія інвестиційної кризи в аграрній сфері близька до «точки неповернення» (тобто процеси руйнування накопиченого виробничого потенціалу приймають незворотний характер). В даний час в сільському господарстві Росії складається специфічний тип вос-виробництва, що характеризується переважанням спрощених технологій, крайньої неефективністю основних фінансових і виробничих параметрів. В останні роки аграрний сектор вітчизняної економіки розвивається в режимі «виживання», тобто в умовах браку фінансових ресурсів не тільки на розширення, а й на просте відтворення. Сільське господарство Сибіру оснащено матеріально-технічними засобами в розрахунку на одиницю площі гірше, ніж інші регіони країни. Фондооснащенность сільськогосподарського виробництва Алтайського краю со-ставлять всього 46% від середнього рівня по Росії. Тим часом, екстремальні кліматичні умови - значно сильніше виражена сезонність сільського господарства Сибіру - і пов'язана з цим необхідність проведення основних польових робіт в більш короткі терміни вимагають вищого насичення господарств регіону технікою та іншими матеріально-технічними ресурсами. В Алтайському краї на 1000 га ріллі припадає 5,5 фізичних трактора. Навантаження на один зернозбиральний комбайн зросла з 175 га в 1991 р. до 285 га в 2002 р., що в умовах стисненого періоду сприятливих строків збирання врожаю в Сибіру пов'язане з великими втратами врожаю (табл.4). Йде не тільки скорочення, але й інтенсивне старіння парку машин. Частка тракторів, які відпрацювали понад 10 років, становить понад 40% тракторного парку. До кінця 2001 року в Алтайському краї закінчився термін амортизації 80% тракторів, 82% автомобілів, 69% зернових комбайнів, 62% кормозбиральної техніки. Ступінь зносу основних фондів сільськогосподарських підприємств склала 54%. Ні про яке поповнення машин-но-тракторного парку мови не йде, тому що коефіцієнт оновлення на 1 січня 2002 р. по тракторам склав 1,1%, зернових комбайнів-2, 4%, кормозбиральних комбайнів - 2,7%, в той час як коефіцієнт ліквідації відповідно - 4,1%, 5,1% і 8,8%. Ситуація з кожним роком посилюється, село залишається без засобів механізації. При існуючих цінах на продукцію промисловості навіть найміцніші і рентабельні господарства здатні придбати всього одну-три одиниці техніки. За останні десять років ціни на електроенергію зросли в 39,5 рази, дизельне паливо-в 97,3, бензин - в 33,7, трактор К-700 - в 61,9, Т-4 - в 54,1, комбайн « Нива »- у 57,2 рази. За цей же час ціни на зерно підвищилися всього в 7,5 рази, худобу та птицю - в 4,2, молоко-в 5,6 рази. Різниця колосальна. У такій ситуації повинна існувати довгострокова система розрахунків сільгосппідприємств за поставлену техніку Тим часом реальна ситуація складається таким чином, що найбільш гострою проблемою сільських товаровиробників залишається їх несприятливий фінансовий стан. З комплексу проблем, які потребують вирішення, на сучасному етапі виділяють дві найбільш гострі, не вирішивши які не можна розраховувати на позитивні зрушення в АПК в цілому. Це відновлення платоспроможності сільськогосподарських підприємств і роз-ширення їх інвестиційних можливостей. У вирішенні цих проблем необхідне підвищення ролі держави, у тому числі в наданні сприяння зі звільнення господарств від боргів, що утворилися не без державної участі. Уряд Росії робить певні кроки в цьому напрямку, але їх недостатньо. Приня-тое рішення про реструктуризацію боргів підприємств сільського господарства навіть не дозволяє скористатися їм усім підприємствам, які потребують відстрочення. Для ряду господарств, які отримали право на реструктуризацію боргів, залишається вельми проблематичним виконання наступних умов по щорічному внесенню платежів, та й встановлений строк у 6 років явно недостатній. Основними напрямками діяльності з удосконалення системи відновлення платоспроможності та забезпечення сільськогосподарських підпри-ємств фінансовими ресурсами мають стати: Про введення в практику встановлення порядку й умов укладання мирових угод про відстрочку платежів за боргами на період, достатній для фінансового оздоровлення господарств; Про організація системи державних гарантованих, паритетних і захисних цін, що забезпечують еквівалентність обміну між сільським господарством і переробними підприємствами; Про коригування положень компенсаційної та дотаційної політики, орієнтація її на виплату дотацій у розрахунку на одиницю товарної продукції; Про створення державних структур регулювання продовольчого ринку краю: оптових ринків сільськогосподарському сировини, продовольчої кооперації, резервного фонду матеріально-технічних ресурсів для сільського господарства; Таблиця 5. Інвестиції в основний капітал у сільському господарстві Роки Загальна сума млн, руб., У фактично діючих цінах В0; попереднього року (у зіставле-тавімих цінах):. К загального обсягу інвестицій 1999 19675 31442 88,5 104,9 2,9 2,7 2001 37 341 106,9 2,7 Про перехід до системи стягування з аграрного сектора єдиного сільськогосподарського податку (можливо в натуральній формі); Про підвищення ролі федерального і регіонального держзамовлення на сільськогосподарську продукцію, прове-дення закупівельних інтервенцій; Про організація системи товарного та пільгового кре-вання на конкурсній основі. В останні три роки намітився деякий ріст сільськогосподарського виробництва. Обсяг продукції сільського господарства в 1999-2001 роках в середньому за рік збільшувався на 6,2%. Скоротилося число збиткових господарств: якщо в 1998 р. їх частка в загальній кількості сільськогосподарських підприємств становила 88%, то за результатами 2001 р. - 46%. Починаючи з 1999 року загальний сальдований фінансовий результат підприємств сільського господарства є позитивним і до 2001 року рентабельність продукції досягла 9,3%, а рентабельність активів - 3,1%. Слід зазначити, що в Алтайському краї результати навіть вище, ніж у середньому по Росії. Рентабельність продукції алтайських селян досягла в 2001 р. - 16,4%, а рентабельність активів - 5,0%, але рекордні показник було досягнуто у 2000 році, відповідно - 20,3% і 5,9%. Пожвавлення сільськогосподарського виробництва, поліпшення фінансового стану сільгоспвиробників сприяло в останні два роки притоку інвестицій в сільське господарство. Можна сподіватися, що пройдена нижня точка спаду і слід очікувати щорічного приросту обсягів і темпів інвестицій у відтворення основних фондів сільського господарства. Основними джерелами фінансування інвестицій в галузь «Сільське господарство» є власні кошти підприємств і організацій. У 2001 р. на їх частку припадало 74,9%. Іноземні інвестиції в сільське господарство в 2001 р. збільшився в порівнянні з 2000 р. на 30,7%, у тому числі прямі - на 53%, склавши при цьому лише 0,4% їх загальної об'єму. У 2001 р. інвестиції в сільське господарство надійшли з 22 країн, у тому числі: з Нідерландів - 37,6% від загального обсягу іноземних інвес-тицій в цю галузь, Панами - 29,8%, Франції - 20%. Основним джерелом фінансування капітальних вкладень у сільському господарстві Алтайського краю також є власні кошти. За аналізований період питома вага власних коштів підприємств становив від 83,9 до 91,5%. З залучених коштів основна частка припадає на кошти з федерального бюджету, а частка коштів з крайового бюджету постійно зменшується і в 1999 році вона склала всього 12%. Останній час активно займається кредитуванням сільського господарства Алтайсбербанк. Кредитування сільгоспвиробників на фінансування виробничих витрат здійснюється в тому числі і на умовах компенсації різниці в процентній ставці за рахунок коштів федерального й крайового бюджетів, в результаті для позичальників ставка за кредит становить 10 -12%. У 2000 році таких кредитів було видано на 242 млн. руб., А станом на 1 жовтня 2001 Алтайсбербанк прокредитував 500 сільгосппідприємств та переробників на суму 760 млн. руб. Надання цих кредитів дозволило багатьом господарствам піти від товарних і грошових кредитів посередників, які потім диктують-вали свої умови розрахунків, у тому числі і низькі ціни на сільгосппродукцію. Враховуючи можливості Алтайсбербанка та інших банків, доводиться констатувати, що вони здатні забезпечити кредитування сільського господарства на оборотні мети, а от проблема фінансування поставки техніки залишається невирішеною. Частка інвестиційних кредитів у всіх банків, у тому числі Алтайсбербанка, не перевищує 4-6%. Причин тому багато: це і брак «довгих» грошей у банків, і непередбачуваність економічної ситуації через 2-3 роки, і залежність сільського господарства від кліматичних умов. Важливий фактор, що стримує довгострокове кредитування, - відсутність налагодженого лізингу. В Алтайському краї име-ються буквально одиниці посередницьких фірм, як правило, дилерів підприємств сільгоспмашинобудування, що займаються поставкою сільгосптехніки. З їх числа не скільки виділяється «Алтайагроснаб», поставки якого більш істотні. Алтайсбербанк кредитує цих постачальників, але кредити в основному короткострокові. В даний час не вдалося створити прийнятною для ефективного розвитку сільського господарства моделі інвестиційного процесу. На це вплинули негативні структурні зміни в економіці, що зробили безпосередній вплив на аграрний сектор і, зокрема, розширення фінансово-кредитного сектора за рахунок великих комерційних банків, які не зацікавлені у фінансових вкладеннях у розвиток галузей АПК. Інвестиційна проблема стає актуальною для аграрної економіки не тільки на найближчі роки, а й на перспективу: такий капіталомісткий сектор, як агропромисловий, не може успішно функціонувати і інтенсивно розвиватися за відсутності необхідних для цього умов - високих темпів і значних масштабів накопичення капіталу. Одне з головних місць в цьому механізмі має займати держава. Це пов'язано з тим, що фінансово-кредитна політика держави в сільському господарстві покликана стимулювати підвищення ефективності виробництва, структурну перебудову та адаптацію товаровиробників до діяльності в новій ринковій середовищі, розвиток інфраструктури ринку, підтримувати стратегічно важливі виробництва та об'єкти, створювати умови для нормальної конкуренції на зовнішньому і внутрішньому ринках. Інструментами державної фінансово-кредитної політики можуть бути: Про пряма бюджетна державна підтримка товаровиробників АПК, яка надається у вигляді дотацій і компенсацій, виплачуваних стратегічно важливим виробництвам: племінним, насінницьким господарствам, ветеринарним заводам, а також господарствам, відібраним на конкурсній основі для участі в державних програмах; Про безповоротні капітальні вкладення, що направляються державою в належні йому виробництва, будівництво та реконструкцію меліоративних систем, водогосподарських об'єктів або надаються на конкурсній основі господарюючим суб'єктам, які беруть участь у державних програмах; Про зворотні капітальні вкладення, що розміщуються на конкурсній основі серед господарюючих суб'єктів, що у федеральних програмах, а також державних підприємств і об'єктів інфраструктури; Про короткострокові кредити під пільгові відсотки, виділяються виробникам АПК комерційними банками, які беруть участь у пільговому кредитуванні на конкурсній основі, з урахуванням кредитоспроможності ссудоза-ні позичальники під заставу їхнього майна. Одна з форм короткострокового кредитування - державні заставні операції з сільськогосподарською продукцією, які здійснюються за рахунок пільгових кредитних ресурсів; Про довгострокові кредити під пільгові відсотки, що надаються товаровиробникам АПК на конкурсній основі або самостійно комерційними банками, які беруть участь у пільговому кредитуванні під конкретні проекти з урахуванням кредитоспроможності ссудозаемщі-ков під заставу їхнього майна або під гарантії держави; Про товарні короткострокові (паливномастильні матеріали, мінеральні добрива, інші ресурси) і довгострокові (лізингові операції) кредити, що видаються товаровиробникам АПК фірмами-операторами з урахуванням кредитоспроможності позичальнику під заставу їхнього майна, в тому числі, продукції; Про підтримка депресивних територій, а також з кон'юнктурно-несприятливою структурою виробництва. Інвестиційна політика як елемент економічних відносин між підприємствами, регіонами, галузями АПК повинна грунтуватися на суворому обліку наступних умов: поєднання державного бюджетного фінансування та самофінансування капітальних витрат, договірної системи між учасниками інвестиційного процесу та органами управління, розширення ринку підрядних робіт і торгівлі матеріально-технічними ресурсами. Провідне місце в інвестиційній діяльності займає планування інвестиційних ресурсів, сформованих за рахунок всіх існуючих в ринковій економіці джерел фінансування. Обгрунтування ін-вестиционной програми в сільському господарстві та визначення етапів її реалізації дозволяють управляти вирішенням багатьох проблем сучасного сільськогосподарського виробництва. Необхідне створення багатоваріантних прогнозних моделей економіки інвестиційної сфери сільського господарства, збалансованих за виробничими потужностями, матеріально-технічним, трудовим і фінансовим ресурсам. Для зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства краю необхідно формування реальних джерел фінансування, як за рахунок феде-рального та місцевого бюджетів, так і за рахунок торгових і комерційних підприємств. Необхідно об'єднати можливості бюджету з можливостями найбільших комерційних структур (інвестиційних фондів і компаній, комерційних банків, страхових фондів) з метою зниження фінансового ризику для інвесторів. Прогресивної формою інвестування аграрного сектора є лізинг машин і устаткування, тобто поставки їх в оренду сільським товаровиробникам за прийнятними цінами, що допомагає доводити бюджет- ві асигнування до тих, хто працює рентабельно і в змозі оплачувати рахунки за користування технікою. Лізинг в агропромисловому комплексі має розвиватися, але в зміненому вигляді. У першу чергу, необхідно ліквідувати монополізм постачальників техніки. Для цього держава на конкурсній основі може визначати постачальників сільськогосподарських машин і устаткування. Через лізингові операції можна здійснювати державну підтримку безпосередньо заводів-виготовлювачів техніки. Одним з перспективних джерел інвестиційних ресурсів для сільського господарства є іпотечний кредит. Ця форма довгострокового кредитування широко застосовується в усьому світі, так як земля - високоліквідний фактор виробництва, привабливий для кредиторів. Проте в наших умовах така форма кредитування ще не отримала достатнього поширення, тому що вона припускає розвинений ринок сільськогосподарських земель. Здійснення кредитування під заставу сільськогосподарської землі має бути забезпечене правовою базою для її купівлі-продажу. Для стимулювання інвестиційної діяльності велике значення може мати здійснення пільгової податкової та кредитної політики, як для місцевих інвесторів, так і для залучення з боку підприємств, що фінансують сільське господарство. |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
|
||
Інформація, релевантна "Стан матеріально-технічної бази і перспективи інвестиційної ПОЛІТИКИ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ Колобова Е.І." |
||
|