Головна |
« Попередня | Наступна » | |
8.8. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ |
||
Під соціальною політикою розуміють сукупність заходів, спрямованих на задоволення державою соціальних потреб населення, підтримання прийнятного для держави рівня життя, коригування різких відмінностей у доходах і споживанні населення, надання населенню соціальних послуг, забезпечення закріплених в Конституції соціальних гарантій. Соціальна та економічна політика держави взаємопов'язані і взаємозумовлені. Ефективність соціальної політики, масштабність і фінансові можливості її реалізації визначаються в основному ефективністю функціонування реального сектора економіки і рівнем економічного розвитку країни. Разом з тим соціальна політика чинить величезний вплив на ефективність розвитку національного господарства. Ефективність соціальної політики залежить не тільки від економічного становища країни, а й від самої держави як основного суб'єкта, що визначає і реалізує цю по-літики. У соціальній політиці держави складову частину являє політика доходів, яка покликана скоротити розрив у доходах різних категорій населення, не підриваючи при цьому зацікавленості в праці, включаючи підприємницьку діяльність. Наступна складова діяльності держави пов'язана з підтримкою на рівні хоча б прожиткового мінімуму тих, хто не зміг забезпечити собі краще життя, а також скороченням числа осіб, що живуть за межею бідності. В іншому випадку зростання чисельності бідняків чреватий соціальними вибухами і нестабільністю в житті суспільства. Скорочення чисельності бідняків - одна з основних завдань соціальної політики держави. Необхідно також відзначити, що відмінності в рівні споживання можуть залежати і від факторів, що не відносяться до властивостей праці і його якості у самого працівника. До таких факторів належать: розмір сім'ї, співвідношення кількості працюючих і утриманців у родині, стан здоров'я, географічні та кліматичні умови і т.д. Функція перерозподілу державою ВВП в тому, щоб зменшити ці відмінності і забезпечити більш сприятливі для всіх членів суспільства умови матеріального життя. Формою реалізації такої мети виступає розподіл продуктів і послуг, трансфертні виплати, а також державні програми щодо стабілізації доходів. Державні програми стабілізації доходів мають місце в різних країнах, але порядок їх формування різний. Через канали державних програм допомоги задовольняються потреби у вихованні нових членів суспільства, зміст престарілих та непрацездатних, забезпеченні отримання освіти, збереження здоров'я. Розподіл коштів по лінії програм допомоги здійснюється за трьома напрямками. Перший напрямок характеризується тим, що частина надходжень, одержуваних населенням, знаходиться в залежності від праці. Другий напрямок визначається тим, що проведені виплати не мають зв'язку з тру-дом працівника, а в розрахунок береться розмір потреб, на задоволення яких ці виплати направляються. Ці виплати охоплюють допомоги на дітей багатодітним працівникам, одиноким матерям, на спеціалізоване лікування, дотації держави на утримання дітей у дитячих установах, в школах-інтернатах. Розмір такої дотації залежить від кількості дітей і рівня доходів батьків. Особливість третього напряму полягає в тому, що основна їх частина, яка виступає у формі пільг і послуг, надходить населенню в натуральній формі через відповідні установи невиробничої сфери. Ця частина розподіляються коштів формує свого роду додаткові доходи: вони не проходять через бюджет сім'ї. Такі дохо-ди розподіляються без обліку міри праці та цілком визначаються інтересами і можливостями суспільства. Виплати по лінії програм допомоги покликані пом'якшити розбіжності у рівні доходів, викликані не відмінностями в праці, а причинами, що стоять поза самого процесу праці. Вони також сприяють задоволенню низки потреб, найбільш важливих з точки зору завдань формування здібностей до праці, розвитку особистості, досягнення загальноосвітнього і культурного рівня, доступного охорони здоров'я, пенсійного забезпечення. Угоди про соціальне партнерство регламентують діяльність працедавців (своєчасна виплата та індексація заробітної плати, створення нових робочих місць і т.д.) і найманих працівників (дотримання технологічної дисципліни та ін.) Однак надмірне втручання держави в перерозподільні процеси, вирівнювання доходів веде, з одного боку, до зниження ділової активності в суспільстві і скорочення ефективності виробництва в цілому. З іншого боку, скорочення ролі держави в регулюванні доходів населення веде до зростання диференціації доходів, соціальної напруженості, загострення соціальних конфліктів і в підсумку до падіння виробництва, зниження його ефективності. Досягнення оптимальних масштабів пов'язано з роздільною здатністю протиріччя між ефективністю і соціальною справедливістю. Конфлікт між ефективністю і соціальною справедливістю лежить в економічній і духовній сфері життєдіяльності людини. |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
|
||
Інформація, релевантна " 8.8. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ " |
||
|